"Прочитайте это письмо, если я погибну": памяти видеодизайнера 24 Канала Василия Довбуша в первую годовщину гибели
"Мийте ноги та лягайте спати. Ми повернулися", – саме таким було повідомлення Василя у чаті друзям та рідним, коли той повертався з бойового завдання. Після цього усі й справді видихали та засинали – бо з їхнім Васильком усе добре.
Однак 6 травня 2025 року спокійно видихнути так і не вдалося. Тоді у грудях щось сильно стисло, а дихати стало надто важко. Правду кажучи, видихнути близьким Василя не вдалося й досі.
Сьогодні перші роковини загибелі Василя Довбуша. Він був оператором ударних безпілотників у роті роботизованих систем ССО, а до повномасштабного вторгнення – нашим колегою та відеодизайнером на 24 Каналі.
Його сестра Ксенія Макало у рамках проєкту "Життя після втрати" поділилася із 24 Каналом, як її сім'я проживає втрату та які настанови брата вона виконує, попри біль. Найближчі друзі Василя пригадали найсвітліші моменти, які ніколи не покинуть їхньої пам'яті.
Дивіться також "Син міг загинути ще у 2014, але тоді Бог вирішив, що рано": розмова з мамою Юрія Олійника – оператора 24 Каналу
У дитинстві Василь був дуже гарним, веселим хлопчиком з великими голубими очима і кучерявим волоссям. Як і всі діти, вони із сестрою могли сваритися та навіть битися, але це було дуже мило, по-доброму.
Ксенія була молодшою, а Василько старшим, але різниця у віці невелика – всього один рік. Тому все дитинство вони були разом, удвох пізнавали світ.
Згадуючи дитинство, у сестри виринає милий спогад, як маленький старший братик вчив її прасувати одяг. У вітальні було підозріло тихо, тому мамі, яка була на кухні, довелося прийти перевірити, чим зайняті діти.
Вона заходить. Я маленька сиджу (на підлозі – 24 Канал), а Василь взяв праску, поставив біля мене на килим і включив. Казав: "Я пильнував, щоб вона не зробила собі нічого, але вона прасувала". Це був новий килим, який ще довго був у нас і там залишився згорілий слід від праски,– розповіла вона.
А коли мама вела їх маленьких на прогулянку і відволікалася на Ксенію, то Василь іноді падав у калюжу і казав: "Ну, що? Та "кабаляля" мене сама знайшла". Тоді усі разом йшли додому, бо братика треба було переодягнути.
Василь у цивільному житті / Фото надані 24 Каналу
Їм разом завжди було дуже весело, хоча характери у Василя та Ксенії відрізнялись. Він був спокійним, врівноваженим, вона ж навпаки часто хвилювалася через різне, але у відповідь чула: "Та чого ти хвилюєшся, все буде нормально".
"Він був простою, доброю та неконфліктною людиною. Знав, що йому подобається, що він хоче. Завжди йшов своїм шляхом", – сказала сестра.
Василь на ралі / Фото надане 24 Каналу
Василю було цікаво пізнавати щось нове, він не боявся пробувати й чітко розумів, чи підходить йому якась справа. А якщо вже захоплювався чимось, то обов'язково доводив до кінця.
Він не гнався за матеріальним. Змінював роботу, коли відчував, що вже все, кажучи: "Я себе вичерпав. Я йду",– розповіла Ксенія.
За життя Василь спробував себе у різних сферах, але де б він не був, завжди притягував до себе людей. Відтак, "притягнути" вдалося і багатьох колег 24 Каналу, які стали йому найкращими друзями.
Ксенія підкреслила, що комунікабельність і відкритість до людей – це завжди було про нього. Але Василь також дуже любив тварин. Він усе життя мріяв про золотистого ретривера, і все ж мрія здійснилась.
Його особлива любов – це собака Неш. Коли почалася війна, він знайшов саме такого собаку, про якого мріяв. Казав: "Я не можу втратити цей шанс". Батьки намагалися відмовити його, бо у квартирі з великою собакою складно, але він дуже хотів. Цей пес був для нього дуже рідним,– сказала вона.
Василь та Неш / Фото надані 24 Каналу
Ведуча 24 Каналу Софія Трощук відверто розповіла, що Василь ставився до собаки "як турботлива матуся" – годував, вичісував, вигулював. І саме ретривер Неш зараз пов'язаний з особливим спогадом Софії про свого друга Василя.
Спогад, який часто в мене зринає: ми йдемо по вечірньому Львову, повертаємося додому з довгої прогулянки. Йде Василь, чути наші кроки, розмови й найголовніше – чути постукування лапок по львівській бруківці,– з трепетом згадує Софія Трощук.
"Василько тоді був дуже щасливий, а ми були дуже щасливі за нього. Хоча в нього, як у турботливої матусі, іноді були такі синячки під очима, адже догляд за тваринами вимагає дуже-дуже багато зусиль", – додала подруга Василя.
Проте, коли Василь пішов на війну, то був змушений залишити Неша на своїх рідних. Це було дуже боляче, адже собака стала важливою частиною його життя.
Неш був великою мрією Василя / Фото надане 24 Каналу
Василь довго жив із думкою долучитися до війська. Це помічали і його рідні. Він часто говорив про службу, ніби готував близьких морально, тому вони підсвідомо розуміли, що це станеться.
Одного вечора до Василя зателефонували. Це була пропозиція щодо місця служби. Він мав час подумати до ранку. Вже наступного дня прийняв рішення, що йде.
Він був такою людиною, що не дуже радився з кимось. Якщо він щось вирішив – значить так має бути,– сказала Ксенія.
Тоді ж Василь попросив сестру відвести його в одне місце на зустріч з друзями. Сказав, що це стосується військової тематики. Вона, звичайно, погодилась, але її тривога зростала, адже розуміла, що брат готується йти на війну.
Василь разом із сестрою / Фото надане 24 Каналу
Для сестри це все ж стало несподіванкою, хоч і Василь вже довго думав та шукав, до якого підрозділу хоче приєднатись, щоб бути там максимально корисним.
Він пішов (на зустріч з друзями – 24 Канал), поспілкувався, приходить і каже: "Які у тебе плани на завтра? Треба поїхати в Хмельницький, поможеш мені з цим?". Кажу: "Вася, ти що? Серйозно? Надумав йти служити?",– пригадала вона.
У відповідь Ксенія почула: "Дивись, у мене зараз такий шанс випав, я вже собі знайшов те, що я хотів. Я цього не проґавлю". Ці слова означали, що Василь остаточно вирішив і чітко знав, що він робитиме.
Сестра була шокована, але манера, у якій її брат умів подавати інформацію, його впевненість у власному рішенні не давали можливості його відмовляти. Проте ніхто це і не робив, адже Василь був свідомою, дорослою людиною із власною життєвою позицією. Його рішення піти на війну прийняли з повагою.
Одразу наступного дня Ксенія відвезла Василя в Хмельницький. Він зробив там усі свої справи – обрав саме той підрозділ, до якого хотів долучитися.
У Василя було кілька днів, щоб завершити всі цивільні справи та зібратись. Сестра припускає, що він сам не очікував, що все розвиватиметься так стрімко.
"Для нього це теж був шок, тому що день-два і все – ти їдеш. Ти живеш своїм повним життям, працюєш. Василь приїхав у п'ятницю, сказав на роботі, що йде служити. Тоді закінчилось його попереднє життя, попередні мрії, але почалось нове", – додала Ксенія.
Василь у війську / Фото надане 24 Каналу
Василь долучився до бригади, яка спеціалізується на БпЛА. Проте сім'я не знала жодних деталей, бо він говорив, що місце його служби та загалом армія – це дуже серйозно. Тому брат Ксенії не хотів, щоб його рідні надміру хвилювалися.
Він дав сім'ї чіткі вказівки, коли та як можна з ним спілкуватись, просив не телефонувати на мобільний, але коли мав час, то ділився своїм життям у війську із рідними.
Ксенія пригадала, що її брат мріяв політати на літаку. Цікаво, але саме під час війни вона здійснилася, тоді їх відправляли на навчання. Він із захватом розповів про політ сестрі, але була одна смішна деталь.
Я запитала, як воно було, а він сказав: "Я не знаю, бо ми летіли вантажним (літаком – 24 Канал), але це було прикольно". Він завжди умів оцінити навіть такі речі,– сказала вона.
Коли Василя відправляли на бойові завдання, то всі рідні та друзі дуже хвилювалися. Часто питали, чи все добре, бо він довго міг бути без зв'язку. Тоді Василь вирішив, аби не відповідати кожному окремо – створить загальний чат. Там були люди, з якими він хотів ділитися тим, що у нього відбувається.
Василь у формі / Фото надані 24 Каналу
Для Ксенії, як і усіх інших учасників того чату, найбільш очікуваним повідомленням було, що з Василем все гаразд.
"Він був людиною з гумором. Після тижня, як його не було на зв'язку, приїжджав з бойових і писав: "Мийте ноги – лягайте спати. Ми повернулися. Змучені, лягаємо спати". От так коротко", – пригадала вона.
Василь завжди зберігав позитив, перебуваючи у війську. Ксенія відзначила, що він ніколи не жалівся та не шкодував, що вирішив піти в армію, хоч йому було там нелегко.
Я питала, коли він приїде. І коли Василь відповідав, що вже сам хоче додому – це означало, що йому важко. Але він не жалівся. Казав, що ми (українське військо – 24 Канал) на правильному шляху і все буде добре,– пригадала Ксенія.
За словами сестри, Василь завжди був дуже акуратним, відповідально виконував завдання. Така його риса дуже знадобилася йому на службі.
"Але йому не підходили наряди, коли відправляли картоплю чистити на кухні. Василь казав: "Не для того я сюди прийшов", – посміхнулася Ксенія.
Якось Василь розповів сестрі, що їздив з побратимами до Києва на навчання. Він умів насолоджуватися і цінувати звичні для багатьох речі.
Василь дуже радів поїздці: "Поснідали у столиці як пани, пили каву на балконі. Вирвались на три дні з армії, але це не свобода".
На це сестра запитала, чи хоче він якось змінити це, але Василь сказав їй: "Ти що, жартуєш? Це вже моє життя". Він не відступав, не казав "ні", а впевнено жив зі своїм вибором, бо вважав: "Хто, як не ми захищатиме країну?".
Василь управляє БпЛА / Фото надані 24 Каналу
Коли сестра торкалася теми можливих загроз на війні для брата, то він відповідав їй: "Оксаночко, ти розумієш, це реальність, це тобі не стрілялки в телевізорі". Це турбувало її, але наступним вона чула: "Не переживайте, ми в окопах, ми сховані, працюємо далеко – не впритул".
Це заспокоювало її та інших рідних, адже Василь їхав на завдання та повертався. За словами Ксенії, не було такого, щоб Василь казав, що може не повернутися.
Василь із собакою та племінником / Фото надані 24 Каналу
"Ти звикаєш до того, що це ніби його робота. Хвилюєшся, звичайно, але не було такого, що сидиш і думаєш – цей виїзд точно може бути останнім. Переживали, що там важко, що він може побачити багато бід
- Последние
- Популярные
Новости по дням
6 мая 2026
