Коли історія стає особисто прожитим знанням

23.07.2025, 22:43 mig.com.ua

Для першої лекції проєкту, започаткованого Василівським історико-архітектурним музеєм-заповідником «Садиба Попова» у партнерстві із благодійним фондом «Меморі 86», гостей події запросив Запорізький міський молодіжний центр на Фанатській.

“Ми вам дуже вдячні за гостинність, з якою ви нас прийняли”, – привіталася, розпочинаючи захід, програмна директорка БФ «Меморі 86» Інна Мігуля. Представник Центру Павло запевнив, що заклад відкритий для відвідувачів у бідь-який день, без обмежень віку: кожен може завітати й до бібліотеки Центру, й підзарядити гаджети, й прийти зі своїми ідеями для співпраці.

Так і розпочалася міжпоколінна зустріч, до якої приєдналися й волонтери БФ, і співробітники заповіднику-музею. І молодь: особливо щемним стало знайомство із старшокласниками, яки покинули рідний напівзруйнований Оріхів та мешкають нині у відносно безпечному Запоріжжі.

Лекція мала інтригуючу назву «Шпигунське Запоріжжя. Нові реалії окупаційного життя (1941–1943 рр.)». Для когось із присутніх ця тема пов’язана хіба що із ідеологічно вивіреними підручниками радянських років. А для сучасної молоді це й досвід життя у війні, яка триває поруч. Та цікаво було усім.

Валерій Стойчев – автор багатьох матеріалів на сторінках нашої газети: скоро вже два десятиліття, як були надруковані його перші статті. Дослідницька робота пов’язана із історією нашого міста від часів його заснування. Це як історія будівель Старого Запоріжжя, так і історія особистостей, про яких Валерій розповідає на численних екскурсіях.

А нинішня розмова спричинена науковим дослідженням періоду Другої світової війни на території Запорізької області. Актуальність теми у тому, що й зараз у нас війна, і жителі нашого краю потерпають від сусіда, якого мало хто із старшого покоління міг уявити у вигляді окупанта.

Тим цікавіші ці паралелі, тим важливіше знати, як пережили війну різні люди більше ніж 80 років тому. Це навіть глибший зв’язок поколінь: маємо краще зрозуміти, що витерпіли наші батьки, бабусі, дідусі, прабабусі… Бо вони здебільшого про це мовчали.

Початок історії

“Насправді тема вела мене до цієї лекції все життя, – зізнався Валерій Стойчев, згадавши свій учнівський досвід. – Це був пошук групи енергетиків, які були десантовані та загинули у Василівських степах Запорізької області в 1942 році. Вони мали робити диверсії на залізниці між Запоріжжям та Кримом. Та через агентуру група була виявлена і за кілька днів ліквідована.

Досліджуючи роботу радянських диверсійних груп на Запоріжжі, я намагався з’ясувати: чому вони загинули? хто в цьому винен? і яка загальна кількість десантованих диверсійних груп Червоної Армії діяла на території Запорізької області? Локаціями висадки були запорізькі плавні. Інші групи десантувалися Азовським морем на узбережжі між Маріуполем і Бердянським. А іноді десантників висаджували у степу.

Виявлено, що протягом зими 1941-42 років до літа до літа 1945 року на територію запорізьких плавнів було десантовано 35 груп. Більше 30-ти загонів загинуло.

Метою були разові акції: від’єднати окуповані території, порушивши залізничне сполучення і зв’язок.

Пошук місця поховання десантників, які загинули за наш край, триває досі. Ця робота велася з 60-х років, особливо активно – у 80-ті, до ювілею перемоги, здебільшого шкільними пошуковими загонами, в одному з яких працював і я.

Ця робота, чесно кажучи, й зробила з мене історика. І на новому рівні я повернувся до теми 2010 року. Тоді розпочався допуск істориків до архіву КДБ, ще до закону 2015 року. В той час я був запрошений до редакції запорізького видання «Реабілітовані історією» як науковий співробітник.

Тоді першими до архіву КДБ отримали доступ родичі репресованих, а також співробітники органів безпеки, які займалися більш ідеологічними дослідженнями, щоб підкреслити караючий меч держави щодо тих громадян, які щось зробили не таке. А на той час це було будь що, написане в наклепі сусіда”.

Додам, що на той час наш колега, журналіст та дослідник Степан Рев’якін, який працював у науково-редакційному підрозділі «Реабілітовані історією», назвав мені цифру: оброблено 25 тисяч особових справ репресованих Запорізької області. А їх не менше 400 тисяч…

Без розвідки нападу не буває

“Контекст того, що відбувалося більш ніж 80 років тому в нашому місті, зараз кожен із нас відчуває мало не кожної ночі. Трапляються обстріли, пролітають ракети, і мешканці Запоріжжя відчувають, що за цим стоїть розвідка ворога. Працюють агенти, розвідники, працюють різні диверсійні групи, спільноти – над тим, щоб ефективно шкодити нам кожного дня, починаючи від руйнацій критичної структури закінчуючи протидією нашим збройним силам.

І в контексті цього енциклопедією знань стали саме дослідження діяльності німецьких агентів та шпигунів, які були виявлені радянськими органами держбезпеки: з 1943-го і включно до 1991 року! – розповідав Валерій Стойчев. – В Запоріжжі у 1989 році був заарештований останній покидьок, активний колаборант і кат. Отримав вирок. При цьому він мав звання капітана Збройних Сил Радянської Армії, здався окупантам в полон і був командиром карального загону СД в місті Харкові. А коли окупована територія була звільнена, встиг знову перевдягтися та приховував своє минуле більш ніж 45 років…”

Окупація німцями Запоріжжя: що відчували люди

Пан Валерій нагадав обставини захоплення нашого міста німцями у 1941-му: “Класичним сприйняттям окупації Запоріжжя у Другій Світовій вважають початок жовтня, 4-5 жовтня 1941 року… Між тим, насправді окупація Запоріжжя ознаменована такою подією, як підрив греблі Дніпрогесу. Паніка, прорив так званих груп швидкого реагування – прообразу сучасного спецназу, які на мотоциклах увірвалися в тихі вулиці! Уявіть, як яскраво мчалися ці мотоциклетки… ”

З того часу місто зазнавало грабунків місцевими жителями [для виправдання незаконних дій згадаю розповідь Василя Дяченка, який жив з рідними саме тут, поруч Круглої бібліотеки забудови 1930-х. А всі зароблені мамою зарплатні гроші, завантажені робітниками Запоріжсталі теплі речі, при небезпеці переходу німців через Дніпро вирушили у потязі на Схід. Ніби були розбомблені. Ніхто нічого не повернув, – книжка «Урка» саме про часи окупації Запорізької області, – І. А.]…

Розмови у залі Молодіжного центру про часи окупації сплеталися із розповідями присутніх.

Маємо спогади Григорія Соколенка, який був тоді школярем. Записи й живопис про події Другої Світової були передані родиною до Запорізького обласного художнього музею.

Маємо й спогади Наталі Коробової, чий дід, батько художника Володимира Коробова, загинув у спецпідрозділі, який захищав Запоріжжя…

“ Німці тоді були здивовані відсутністю спротиву та отримали команду відступити. Паніка у Запоріжжі була почута й у Москві… Тому 18 серпня Дніпрогес підірвали радянські специ. В цей день були підірвані й ешелони з паливом на Алюмінієвому комбінаті – також з великого переляку”.

В той час відбувалися жахливі події по радянським тюрмам. Співробітники НКВС проводили так звані «швидкі розстріли», тому що влада надала команду в липні 1941 року всіх зеків та затриманих відправляти за Урал. До Запоріжжя команда була передана запізно, і не встигаючи, спецпрацівники розстрілювали людей в коридорах і у внутрішніх дворах в’язниці. Тобто попри прийняті стереотипи початком окупації Запоріжжя вважати треба 17 серпня – за подіями на правому березі міста. Тоді туди приїхали штабісти німецькі – зондер-команди, які дали команду формувати в передмісті з так званих місцевих активістіві органи самоговрядування. Були створені Хортицька, Кічкаська сільські управи, а також управи так званого Великого Запоріжжя. І вже 21-23 серпня на правому березі Запоріжжя почалися розстріли. Деякі місцеві радянські активісти були передані окупантам майже одразу – сусідами та іншими ідеологічними супротивниками.

Так формувалися перші каральні органи на Правому березі Запоріжжя.

А початок окупації лівобережної частини – це четверте жовтня 1941 року, коли німці без боїв зайшли до Запоріжжя… Військові частини 128-ма і 127-ма, які тримали німців на Правому березі, фактично загинули там, за щастя було потрапити у полон.

Оборона міста була паралізована і фактично не відбулася.

Та в перші дні міжвладдя по місту Запоріжжя ліквідовувалися всі осередки, де зберігалися архіви. Вони або вивозилися, або спалювалися. Був підірваний й будинок, де розміщувалося НКВС.

Залишаючи місто, вони повністю знищили телефонний зв’язок: кидали гранати в телефонні ями.

Фото поліціянтів: хто ці люди?

…У 2017 році, коли почалася вторгнення росіян на Донбас, Валерій Стойчев презентував проєкт «Страшна правда про війну»… І вже демонтуючи виставку, випадково в одній з папок була знайдена фотографія… особового складу Запорізької міської поліції.

Перші два-три ряди – це начальники поліції. У Запоріжжі було більше ніж 16 відділків.

Фактично поліція була створена в окупованому місті 20 жовтня 1941 року і згодом підпорядкована СД.

Саме ці колаборанти стали основою бази, на яку спиралися німецькі частини, які мали слідкувати за порядком у місті. Перш за все це спеціальні органи німецької розвідки.

“У нас є банальне свідчення радянської пропаганди, що на окупованих територіях працювали гестапо. Але це помилково, бо гестапо виконувало свої обовязки тільки на території Третього рейху, – розповів історик. – А тут працювали відділи СД. І місцеіві жителі, хто пішов працювати добровільно у Запорізькій поліції, ставали агентами різних німецьких підрозділів…

В той же час радянська влада наполягала, щоб на територіях, які потрапляють до ворога, створювались підпільні обкоми партії. Мала така організація бути й на території Запоріжжя. Це було довірено партійним активістам: секретарям райкомів, міськкомів, керівникам партійних організацій на заводах. І хто ж їх не знав у Запоріжжі? І хто вцілів?”

Спровокувати, щоб вбити

І Валерій Стойчев нагадав, як багато із нас, особливо старше покоління, були виховані такою відомою книжкою, як «Молода гвардія». Історієя про подвиг радянської молоді в умовах окупації Донбасу. Мовляв, у Краснодоні хлопці героїчно боролися з німецькими окупантами

Читать полностью…