Війна без посередників: у Запоріжжі відкрили виставку світлин, які зробили самі військові
У Центрі сучасного мистецтва Запоріжжя 10 липня відкрилася виставка «Плівки з передової» – в експозиції представлені фотографії, листи та особисті речі українських захисників, які документували своє життя на фронті за допомогою одноразових плівкових камер. «Плівки з передової» – проєкт відомого українського фотографа, викладача і засновника школи концептуальної та артфотографії MYPH Сергія Мельниченка.
Сергій Мельниченко почав займатися фотографією у 2009 році. За цей час він став учасником близько 200 персональних і групових виставок, ярмарків та фестивалів по всьому світу.
Організатор та куратор понад 50 проєктів і виставок з роботами студентів школи MYPH по всьому світу за останні 7 років. Переможець всеукраїнських і міжнародних конкурсів та премій.
Проєкт уже презентували за кордоном, зокрема в Нью-Йорку, а тепер унікальну експозицію можуть побачити й жителі Запоріжжя.
Як виникла ідея «Плівок з передової», чому саме військові принципово стали авторами та як фотографії, листи й особисті речі стали колективним портретом війни зсередини – без зовнішньої режисури та втручання у процес зйомок автора проєкту?
За словами автора проєкту, він хотів створити щось “із максимальною залученістю військовослужбовців”.
Тому у лютому 2025 року почав передавати українським військовим, які служать на різних напрямках фронту, одноразові плівкові фотоапарати. Це зробило проєкт ще більш автентичним: кожен учасник мав лише 27 кадрів і не міг побачити результат до проявлення плівки.
Сергію Мельниченко було важливо охопити різні ділянки фронту та усі пори року, щоб проєкт був цілісним і якісним.
Разом із камерами фотограф надсилав військовослужбовцям листа, у якому просив їх фіксувати їхне повсякденне життя – службу, побут, побратимів, моменти відпочинку та все, що вони вважають важливим.
Першу камеру Сергій Мельниченко надіслав військовому з позивним Вікінг – пілоту гелікоптера Мі-24, який служить у складі 11-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ України.
– Вікінг погодився і дуже швидко надіслав чудові знімки. Нас із командою це дуже надихнуло і ми продовжили надсилати наступні камери, – розповідає Сергій Мельниченко.
Звичайно, були певні перестороги – чи зможуть бійці фотографувати, чи матимуть на це час і наснагу?
– Проте, коли військові почали повертати камери і ми побачили цікаві результати, вирішили продовжувати проєкт, – каже фотограф.
Зрештою, у проєкті Сергія Мельниченка взяли участь 25 військовослужбовців – професійних фотографів та аматорів; також серед учасників є і одна дівчина – Ксенія з позивним Джейн.
Це була повна імпровізація. Тому автор проєкту отримав кардинально різні за стилем та сюжетом фотографії – автопортрети, портрети побратимів, знімки бліндажів, тварин, природи тощо.
За словами Медьниченко, цей проєкт дуже вразив його:
– З одного боку, у цих фотографіях я побачив багато оптимізму. Ми звикли до жорсткої картинки – у репортажах, новинах, роботах фотодокументалістів. Тут цього немає: немає бойових дій чи переважно негативних сюжетів – натомість є настрій, мрії, думки, побут.
І це якраз пояснює, чому так важливо було показати війну очима самих військових: ти бачиш живих людей, а не лише солдатів.
Проте проєкт не обмежився лише фотографіями. Разом із відзнятими плівками військові надсилали фотографу написані від руки листи та особисті речі, які мають для них особливе значення.
Тому в експозиції є не лише світлини, а й листи військових, шеврони, медальйони, елементи спорядження, особисті речі та інші артефакти, кожен із яких має власну історію.
– У колекції артефактів маю окопну свічку, записник із артилерійськими розрахунками, запальничку та брелок від машини, який хлопці надіслали, щоб зберегти пам’ять про техніку, яка не раз вивозила їх із позицій та давала їм можливість жити. Мені дуже приємно, що хлопці довірили їх мені, – розповідає Сергій Мельниченко.
Найіронічнішим артефактом Сергій називає пакетики кави, які були дуже близько до ворога.
Саме ці, звичайні, на перший погляд, речі роблять проєкт особливо емоційним і дозволяють побачити війну очима тих, хто щодня захищає Україну.
Різними були й листи з передової, які отримав Сергій, – частина послань присвячена загиблим побратимам, інші розповідають про фронтові будні, переживання, мрії та спогади.
– Було декілька листів, у яких військові описували загибель своїх побратимів. Ці тексти було дуже боляче читати – просто до сліз, – каже Сергій Мельниченко.
Наприклад, фотограф Роман Пашковський свій лист присвятив загиблому побратимові та надіслав шеврон у вигляді синьо-жовтого прапора із написаним на ньому маркером позивним друга.
Інші листи були сповнені світла й надії: військові ділилися власними думками, писали вірші та пояснювали значення надісланих артефактів.
– Я зібрав артефакти, які залишаться в історії нашої країни після перемоги й нагадуватимуть про ці складні часи. Разом із фотографіями вони формують своєрідну антологію наших героїв і героїнь, які боронять суверенітет та незалежність України, – зазначає Мельниченко.
Від себе додам, що ми звикли бачити війну через новини та офіційні зведення. Але за ними часто залишаються непоміченими емоції, переживання та повсякденне життя наших військових.
І саме такі виставки відкривають можливість побачити фронт без посередників – через артефакти та світлини, зроблені самими захисниками. Реальними людьми з історіями, емоціями та переживаннями.
Виставка «Плівки з передової» триватиме у Центрі сучасного мистецтва (Запоріжжя, пр. Соборний, 151) до 2 серпня.
Переглянути її можуть усі охочі, вхід – вільний
Фото – авторки
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
- Последние
- Популярные
Новости по дням
11 июля 2026
