Про кохання до петриківського розпису – не з першого погляду, та на все життя
У бібліотеці на цьому тижні відкрили виставку петриківського розпису «Натхнення». Авторка – Народна майстриня України, членкиня Запорізького обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Альона Снегірьова.
Значення події, любов до майстрині була помітна: щохвилини підходили нові та нові гості, несли букетики, працювали колеги з телебачення…
Майстриня викладає улюблене мистецтво у художній студії для дорослих та дітей. Вона переможниця та активна учасниця національних фестивалів, а також проєкту «Зброя культури».
Навіть після урочистого відкриття не хотілося зупиняти спілкування з пані Альоною. Виникли питання – й поради щодо використання фарби, про її сучасний склад та традиції? Запитували й в чому художниця шукає натхнення?
– Я взагалі не любила фарби, – щиро зізналася пані Альона. – Я завжди малювала олівцем. Графіку я обожнювала, тому що це швидко: помалював і поклав. А фарби треба розводити, потім формувати малюнок – це у петриківському розписі досить такий трудомісткий процес. І мені це направду не подобалось. Тож петриківський розпис не був для мене історією кохання з першого погляду.
До того ж, я мала певне бачення, і воно не співпадало з тим, чому мене вчила викладачка. Тому я перші уроки я думала, що мене звуть Альона «не так», тому що все, що я робила, було не так. Хоча ніби як я повторювала те, що мені показують, але попри це, чомусь воно все одно було не так. Та направду мене це не віднадило від петриківського розпису, а навпаки, мене трошечки підстьобнуло. І от таким чином, будучи ще жахливою перфекціоністкою, я отримала досить складні перші п’ять років мого творчого шляху. Тому що моє бачення готової роботи, воно не співпадало з тим, що я могла створити… Технічні можливості ще не досягали моїх вимог, тому мені постійно не подобалося. Але я зі шляху не зійшла, не кинула…
Отримала завдяки своїй вчительці друге дихання, і після цього почала займати перші свої місця на всеукраїнських творчих конкурсах, отримувати загальні відзнаки своїх творчих здобутків.
Згодом розпочалася й педагогічна робота. Альона почала потихеньку допомагати діткам, які тільки прийшли на заняття, тому що її викладачка бачила, що вона здатна до такої роботи, домалюй цьому, підкажи… І в якийсь момент вона запропонувала собі на зміну мене поставити Альону до роботи з дітьми в дитячому будинку.
“Я працювала з дітками, які були не дуже охочими вчитися. Бо це досить специфічна категорія учнів. Та якщо ти їм даєш і знання, і любов, вони обов’язково будуть вчитися.
І я щиро, щиро раділа, коли дітки, які потрапили до прийомних родин, перший час мені писали, звітували, як, як у них справи. Це було дуже щемко в серці, тому що я відчувала, що мені довіряють”.
…І от таким чином Альона пропрацювала перші чотири роки свого викладацького шляху саме в дитячому будинку. Працювала я з дітками різного віку, від чотирьох до п’ятнадцяти років.
“І таким чином я потихеньку, абсолютно ненатужно, абсолютно природньо інтегрувала себе в петриківський розпис, – посміхнулася Альона, та перепитала себе: – Чи петриківський розпис інтегрувався у моє життя? Вже не знаю, але він дуже спокійно, радісно йшов окремою стежечкою паралельно з моїм життям. Чим би я не займалася – а я багато чим займалася – петриківський розпис він лишається зі мною вже більше, ніж половину мого життя. Він поруч зі мною, і поки що я не бачу, що ми з ним змушені розставатися”.
Аж тут прозвучало здивоване запитання від гостей виставки: мовляв, бачу котиків! Це суто ваше бачення, чи дійсно тварини також можуть бути у петриківському малюнку?
Направду, можуть, й не тільки тварини, але і люди.
– Петриківський розпис – це, по суті, мистецтво, яке зображає нашу буденність, але у більш такому казковому ключі. Колись – і у святковому.
Так, навряд чи ви побачите такі квіти десь в хатах на грубах. Та насправді петриківчани те, що бачили навколо себе, вони це в малюнок і переносили. Проте люди бачили серцем, і відчували оцю фантасмагоричну природу. Зображували весілля, якісь урочистості. Проте первісний петриківський розпис не був об’ємним – малювали пласко, в профіль чітко, або в фас.
А зараз вже ми малюємо в сучасному баченні. Розпис рухається разом з нами й має бути актуальним. Я собі дозволяю інколи робити більш об’ємні роботи.
Хочу зауважити, що я багато разів їздила в Петриківку і брала класи у Валентини Федорівни Панко. Привозила свої роботи – їй на перевірку, показати, почути її авторську думку. Вона є дочкою Федора Панка, який є одним з співзасновників фабрики іграшок – досить відомої ще з часів СРСР, яка працювала не тільки в Союзі, а й за кордон.
І от коли я приїхала до Валентини Федорівни в Петриківку, показала одну з робіт, то вона на мене дивиться, каже: “А де ти у нас бачила лева?” – розповідала з посмішкою Альона.
І от в цьому і є відмінність, скажімо так, первинної Петриківки, коли люди малювали те, що бачили, – із сучасністю. Сьогодні, з розвитком технологій, ми можемо дотягнутися трошечки далі, побачити пінгвінів, левів і ще інших істот, які не живуть поруч з нами, проте вони існують…
Тобто це живе мистецтво, яке розвивається, яке не стоїть на одному місці.
Щодо фарб, пані Альона розповіла, що для малювання петриківки можна “купити гуаш, додати клей ПВА і отримати плюс-мінус ту ж саму консистенцію, ті ж самі якості фарби, які були на початку. Проте, можна брати й акрил”.
Звичайно, що кожна фарба відрізняється своїми певними характеристиками. Альона використовувала й олійні фарби, й акрил, малювада гуашшю разом з клеєм ПВА.
Стосовно інструментів, вона не раз згадала про малювання пальчиками (тож, це дуже дитяча техніка).
А ось щодо пензликів – люди їх традиційно виготовляли з того, що мали під рукою. А під рукою мали котиків. Тож відповідно є спеціальний пензлик, який називається кошачка або котячка який виготовлений з котячого хутра. І власне, це один з головних лейтмотивів і впізнавальних особливостей петриківського розпису.
– Саме оці от травиночки, всі елементи тоненькі – виконані саме кошачкою. Та направду не кожна кішечка нам підходить для того, щоб її шерсть стала інструментом петриківського розпису. Проте саме це є однією з ознак петриківського розпису.
– Інколи ти просто сідаєш і малюєш – коли є певна задача перед очима. Інколи мені допомагає магічний пінок. Коли сама собі кажу: Альона, треба – і я досить результативна в цьому плані. Проте інколи буває натхнення від того, що купуєш нові фарби і вони тобі дуже подобаються. І ти сидиш і малюєш, і розмальовуєшся, замальовуєшся – і з-під пензлів ніби як проба фарби, виходять дуже красиві роботи.
Та наразі натхнення спровоковане моїми учнями. Нам потрібно постійно щось малювати і від мене чекають якихось ідей. І відтак я щось вигадую, пропоную, зацікавлюю, тому що зараз здебільшого малюю з дітками. І тут інший маю виклик: треба зацікавити діток, щоб це було ефектно, красиво, але при цьому не надто складно, щоб можна було тримати увагу…
На виставці Альона Снегірьова представила близько 20 робіт.
Завітайте, вдивіться в кожну, бо це насолода майстерністю та теплими емоціями.
“Знайдіть мене, я є в кожній”, – посміхнулася Альона.
Майстриня веде просвітницьку та викладацьку роботу в Україні та за її межами.
Виставка триватиме до 20 вересня.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та надані ЗОУНБ
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
- Последние
- Популярные
Новости по дням
21 августа 2026
