Сирена “співає”, але Музи не евакуюються
Культурне життя прифронтового Запоріжжя так чи інакше обертається довкола війни. Це відчутно у тематиці виставок, у тому, що частина митців перебуває за кордоном, а театральні та філармонійні заклади ледве справляються з браком кадрів.Але Запоріжжя не зупинилося. Тільки в червні у місті відбулося щонайменше десять великих мистецьких подій — і далеко не всі місцевого масштабу.
20–21 червня у «Незламному Хабі» пройшов літературний фестиваль «Меридіан Запоріжжя» — частина дводенного тандему з «Меридіаном Харків» від Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz (за підтримки Фонду імені Роберта Боша та Українського інституту книги).
Ідея фестивалю-тандему народилася з почуття відповідальності. Так пояснив на відкритті засновник Meridian Czernowitz Святослав Померанцев: він процитував есей Ірини Цілик про коловорот провини, що охопив усіх — тих, хто виїхав, тих, хто лишився, тих, хто в тилу, і тих, хто на нулі.
«З Чернівців мене сюди привело почуття провини. Але поруч із тим — почуття вдячності й гордості за незламні міста».
Тож письменники поділилися навпіл: одна команда приїхала до Запоріжжя, інша вирушила до Харкова, а наступного ранку вони «помінялися містами». Організатори зібрали гідний склад: Оксана Забужко, яка відзначила 30-річчя роману «Польові дослідження з українського сексу», Любко Дереш з книжкою «Погляд Медузи. Маленька книга пітьми», Мар’яна Савка з новою збіркою «Навіки ніжні», а також Артем Чех і Олександр Бойченко. Звучала й творчість місцевих авторок — Надії Жержерунової, Оксани Приходченко, Ксенії Кобалії.
Оксана Забужко потім написала про свої враження від міста — коротко, але точно:
«Прифронтові міста всім, хто говорить і пише про війну, відвідувати треба регулярно — для встановлення правильної оптики. Бо, коли раннім ранком, зійшовши з запорізького поїзда, проїздиш середмістям Києва, якоїсь миті ловиш себе на присоромленому подиві: ба, таж ми (кияни) ще тут жируємо, нівроку, — в нас у центрі ВСІ ВІКНА ЦІЛІ!..»
На жаль, після фестивалю і в центрі Києва через масовані атаки рашистів з вікнами стало кепсько. І не тільки з вікнами.
Вхід на фестиваль був безкоштовним. Організатори запропонували глядачам гру: задонатити 20 гривень, якщо сподобалось, і 10 — якщо ні. Кошти йшли на збір Сергія Жадана на дітей військовослужбовців корпусу «Хартія». Фестиваль завершився сольним концертом Жеки Кургана.
Запорізький край здавна був перехрестям культур — тут поруч жили українці й греки, болгари й татари, вірмени, євреї, гагаузи й германці, і кожен зі своїми традиціями, що з часом зрослися в спільну історію землі. Саме ця різноманітність стала темою проєкту «Ми є. Українство» громадської організації «Мейнстрим», а його підсумком — виставка «Діалог у кольорі: Мозаїка культур Запоріжжя» у просторі подій RESPECT.
В експозиції були представлені 22 роботи (21 окрема картина і велике спільне полотно, над яким учасники працювали разом), створені під час травневої арт-резиденції в етнокомплексі «Українське село» поблизу Києва. Загалом за час реалізації проєкту відбулися десятки творчих воркшопів, у яких взяли участь майже 500 людей із понад 20 національних спільнот краю.
Картини не ілюструють конкретні події. Це зафіксовані на полотні емоції, спогади, мрії, де традиційні народні символи переплітаються з особистими переживаннями авторів. Програмна менеджерка ГО «Мейнстрим» Олена Андрух пояснює задум просто: «Ми хочемо підкреслити: українство — різне, бо різні всі ми. Але ми любимо Україну, і разом ми сильні».
Серед особливостей проєкту — виданий арт-бук із родинними історіями переселення. «У нас вийшов дуже цікавий діалог — від родини, яка пережила окупацію і поділилася спогадами про мандрівку до Чернівців, до жінки, яка нині живе в Ізраїлі, але корінням — із Запорізької області. Я психолог за освітою, і це було по-справжньому терапевтичним досвідом — і для учасників, і для мене самої», — каже вона. Після Запоріжжя виставка вирушила до Івано-Франківська й Києва, а арт-бук накладом 100 примірників потрапив до бібліотек, національно-культурних осередків і органів місцевої влади.
Запорізька обласна філармонія — єдина прифронтова в Україні, що продовжує роботу в умовах повномасштабної війни — урочисто закрила свій 69-й симфонічний сезон. Щоб зрозуміти, що це означає для міста, варто знати: зала наповнювалася слухачами й після важких новин, і після безсонних ночей. Тут звучали Моцарт і Брамс, Шопен і Лисенко, джаз і рок. Мистецтво не скасовує трагедії, але повертає людині внутрішню тишу. Хоча б на кілька годин.
На вечорі закриття за диригентським пультом Академічного симфонічного оркестру стояв заслужений артист України Василь Коваль, нині головний диригент Одеського національного академічного театру опери та балету. Концерт почався світовою прем’єрою симфонічної поеми «Хортиця» видатного сучасного українського композитора Всеволода Сіренка. Твір написаний як особливий музичний дарунок запорізької делегації, яка відвідала штат Пенсильванія в межах відзначення 250-річчя підписання Декларації незалежності США. У музиці живе дух Запорозької Січі: шум дніпровських хвиль, сувора краса степу, героїчний розмах і внутрішня напруга.
Другий твір вечора — Концерт № 2 для фортепіано з оркестром Сен-Санса у виконанні лауреата міжнародних конкурсів Артура Остапчука. Молодий піаніст зіграв так, що публіка аплодувала стоячи і не відпускала його зі сцени. Програму завершила Восьма симфонія Дворжака — і знову овація.
Ще одна подія, яку хочеться виокремити, — це ювілейний вечір заслуженої діячки мистецтв України, композиторки Наталії Боєвої, який відбувся вже після закриття сезону. У великій залі звучали «Пасторалі» і «Веселка» у виконанні флейтистки Анастасії Косюк, «Почуття» у виконанні того ж таки Остапчука, Другий фортепіанний концерт у виконанні заслуженої артистки України Ілони Турчанінової, Другий скрипковий концерт у виконанні гостя з Дніпра Костянтина Цацина, і «Молитва до дитяти» на вірші Григорія Лютого у виконанні Юлії Якси та Миколи Квєткова.
Наталія Іванівна любить поезію і говорить, що саме з неї починається кожен її ранок. Це відчутно: слово у її музиці (зокрема, Івана Франка та Григорія Лютого) знаходить нові інтонації. Вечір нагадував карнавал дарунків: композиторки — виконавцям, виконавців — слухачам. Зрозуміло, що це лише ті події, на яких довелося побувати особисто. У філармонії їх протягом тільки червня було набагато більше. Не кажучи про весь сезон.
Запорізький академічний обласний театр молоді за час повномасштабної війни втратив половину репертуару через відмову від вистав за творами авторів країни-агресора. Частина артистів воює. Бракує коштів на нові постановки, обладнання, якісне технічне оснащення. Але…
Вже після негучного закриття сезону в Театрі молоді відбувся допрем’єрний показ вистави «Хома» за повістю Миколи Гоголя «Вій» у постановці заслуженого діяча мистецтв України Геннадія Фортуса. Відбувся з чіткою метою: показати глядачеві, що театр живе і знає, навіщо він це робить.
А надметою, якщо вживати театральний сленг, було «очищення Гоголя від радянщини й вивільнення його справжнього». Тож у виставі не було жодних бубликів, вінків, снопів і тину — усього, що десятиліттями складало «українське» на сцені.
«Ми відмовлялись не від України — ми відмовлялись від радянського кліше. До України ми, навпаки, повертаємось»,
— пояснює Геннадій Фортус.
Центральна фігура вистави — не відьма і не Вій, а Хома Брут: бурсак-філософ, якого випадкові обставини втягують у триденне протистояння з темрявою. Він не обраний для боротьби і не готувався до неї. І нечисть така спокуслива… На питання, якою може бути ціна за пізнання недозволеного, і чим зрештою серце заспокоїться, актор Назар Баранніков та його колеги відповідають у чарівному пластичному видовищі. Не вистачає потужного проектора, без якого значна частина візуального рішення не така вражаюча, як задумувалося, але кошти шукають. Повноцінна прем’єра — восени.
Про 97-й сезон Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Магара, який завершився 25 червня, директорка Наталія Власова розповідала жваво і з деталями.
Дев’ять нових вистав — рекордна кількість навіть за мирних часів. Найпопулярнішою у глядачів стала притча «Зілля» за Кобилянською в постановці заслуженого діяча мистецтв України Віталія Денисенка, яка, до того ж, здобула першу нагороду фестивалю «Січеславна 2026» як найкраща музична. Друге місце за продажем квитків займає музична комедія «Балканський любовний експрес» у постановці головного режисера заслуженого діяча мистецтв України Віктора Попова. Заступник директора з музичного напрямку Сергій Пелюк пояснює: в таких виставах оркестр і хор не акомпанують дії, а є її рівноправними учасниками. Прибери їх — і вистави просто не стане.
Колекція оркестру цього сезону поповнилася інструментами, яких раніше тут не було. Флексатон, дримба, дві трембіти, виготовлені народним майстром із Карпат, і рідкісна колісна ліра роботи львівських майстрів — інструмент із середньовічною механікою, що потребує особливої техніки гри. Частина з них уже звучатиме у «Сватанні на Гончарівці», яким 25 вересня відкриється 98-й сезон.
З’явився у театрі і власний музейний простір, що надав надійний прихисток цінним матеріалам: старовинним афішам, програмкам, особистим речам корифеїв. Невелике приміщення любовно облаштували власними силами і додали до раритетів сучасну інтерактивну дошку, завдяки якій кожен може дізнатися про історію та творців театру більше.
Яскравою крапкою 97-го сезону стала прем’єра інтерактивної комедії «Компаньйонки» в постановці Олесі Плохоткіної за п’єсою Наталії Ігнатьєвої, яку зіграли одразу після прес-конференції для запрошених журналістів. Про цю яскраву й запальну виставу з несподіванками для глядача «МИГ» розповість найближчим часом.
Усе це відбувалося в театрі, де вибухові хвилі знову вибили щойно засклені вікна. Де 17 чоловіків із колективу пішли до Збройних сил і захищають Україну. На жаль, двоє з них загинули, один зник безвісти, і ще двоє після поранень до сцени вже навряд чи повернуться.
…Щоранку о 9:00 централ
- Последние
- Популярные
Новости по дням
6 июля 2026
