Заземлюйся та дій – помічні вправи на тренінгу в ЦЖС
До Центру журналістської солідарності вже традиційно завітала психологиня Ольга Лоцман.
“Я завжди з великою радістю приходжу до журналістів Знаєте, лікарі кажуть: якщо ти з пацієнтом зустрічаєшся тривалий час, то він вже стає членом твоєї родини. Обласна спілка Запорізької області – така спільнота, яка стала для мене дуже рідною”, – посміхається пані Ольга.
Наразі темою тренінгу стала професійна діяльність багатьох присутніх. «Журналіст під обстрілом: як не втратити себе, працюючи з чужою травмою» – це практичний офлайн-тренінг про психологічну стійкість і самодопомогу в умовах війни. Причому, спілкуючись із телемедійниками, які також завітали на тренінг, чуєш, що травмою може бути й постійна робота із відеосвідченнями війни, а не тільки присутність на місці подій.
Пані Ольга – клінічна психологиня Запорізького обласного клінічного закладу психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб – має величезний сучасний досвід.
Наразі вона працює в змішаному чоловічому відділенні, де перебувають наші захисники – після нуля, звільнені після полону, а також наші ветерани.
І журналіст на війні працює там, де інші намагаються вижити, – впевнена пані Ольга.
Обстріли, вибухи, дрони, загибель і поранення людей, евакуація, розмови з тими, хто щойно втратив дім або близьку людину. А після цього – камера, прямий ефір, текст і необхідність залишатися професійним.
Що відбувається з психікою, коли небезпека стає частиною роботи?
Чому після обстрілу може тремтіти тіло, «відключатися» голова або з’являтися паніка?
Чому чужа історія може залишатися з вами ще довго після завершення інтерв’ю?
І головне – що з цим робити?
На тренінгу було проведено аналітику та правила поведінки численних ситуацій та методик.
«Реакція 4F» (Fight, Flight, Freeze, Fawn) – «Напад, Втеча, Завмирання, Підлаштування»: що відбувається з мозком і тілом у момент небезпеки;
як швидко стабілізувати себе після вибуху, під час атаки або перед виходом у прямий ефір;
як працювати зі страхом і панікою, коли часу на «заспокоїтися» немає;
як говорити з людиною після травматичної події – що запитувати, а чого краще не робити;
як не ретравматизувати героя матеріалу під час інтерв’ю;
«чужа травма – власний стрес»: що таке вторинна травматизація та професійне виснаження;
як зрозуміти, що психіка вже не справляється і потрібна професійна допомога;
практичні техніки саморегуляції, які можна застосовувати безпосередньо під час роботи.
Учасники відпрацювали декілька практичних вправ в парах, щоб навчитися розпізнавати власні реакції на небезпеку та отримають конкретні інструменти, які можна використовувати в редакції, на виїзді, у сховищі або після важкого інтерв’ю.
Цікавим щоденним самоаналізом може стати вправа «Термометр».
Для цього треба визначити, який рівень напруження саме зараз за шкалою від нуля до десяти.
Від нуля до двох – “я абсолютно спокійний, врівноважений, сконцентрований, мислю, дію, зосереджений”.
Від трьох до чотирьох – це легке напруження, відчуття втоми або занепокоєння, але в той же залишається здатність продовжувати працювати.
П’ять-сім – це виражене напруження. Прискорене серцебиття, задуха або поверхневе дихання. Думки на такому рівні пришвидшуються або застрягають. “Це називається румінація, коли ніби по колу крутяться думки”, – пояснила психологиня. В такму стані складніше концентруватися, і саме в цей час потрібна коротка пауза і саморегуляція.
А від восьми до десяти – це дуже сильне занепокоєння, дуже сильне напруження, коли може бути відчуття страху, паніки, тремтіння, серце калатається, відчуття розгубленості або я не можу нічого діяти і думати.
пані Ольга запропонувала взяти на увагу оцей «Термометр». І до трьох разів на день перевіряти свій стан, визначивши його рівень від нуля до десяти.
“Якщо у вас п’ять-сім, ви можете зробити коротеньку паузу для саморегуляції. Вона не потребує дуже багато часу. Якщо вісім-десять, врівноваження потребує трошки більше часу, максимум три-п’ять хвилин. І ви зможете для того, щоб себе стабілізувати.
Як собі допомогти? Для початку варто говорити трохи повільніше. Це дає можливість заспокоїтися.
Наприклад, простим та важливим став алгоритм швидкої стабілізації: стопи на підлозі, на землі, міцно, заземлення. “Відчуйте опору під ногами. І зробіть видих трохи довший ніж вдих”, – вела вправу пані Ольга.
Далі потрібна орієнтація, яка дуже швидко стабілізує: “Де я знаходжуся, який день сьогоні, що я бачу та називаю довкола”.
За цим – дія – моє завдання, що я маю зробити зараз. Тобто виконати журналістську роботу – усвідомлено, максимально врівноважено.
***
Вже не вперше спілкуючись з пані Ольгою, розумієш силу усвідомленості та порозуміння спільноти. Із вдячністю за науку, –
Інеса АТАМАНЧУК, фото Сергія БІЖКА
- Последние
- Популярные
Новости по дням
14 сентября 2026
