Алєксандр Кваснєвський: шлях України в ЄС — потрібні закони, справи і зміни

02.05.2024, 07:25 spektrnews.in.ua

1 травня 2004 року Польща вступила до Європейського Союзу. Перед цим країна пройшла довгих 13 років реформ, зміни свідомості, світогляду, але ніколи у політичних сил Польщі та більшості громадян не було сумнівів у необхідності приєднання країни до європейської спільноти після припинення періоду совєцької окупаціїВступ Польщі до НАТО, а згодом до ЄС припав на каденцію президента Алєксандра Кваснєвського. Як сьогодні Алєксандр Кваснєвський оцінює той крок Польщі 20 років тому, з чим його країні довелося зіштовхнутися на шляху реформ, чи мусить Євросоюз змінюватися з перспективи 20 років членства Польщі в ЄС?Алєксандр Кваснєвський переконаний, що Україна також буде в ЄС, однак на цьому шляху їй доведеться зробити багато домашніх завдань.Алєксандр Кваснєвський відповів на ці та інші запитання у спеціальному інтерв'ю для Польського радіо для України.«Перше травня 2004 року — я був тоді президентом — це одна з найважливіших дат для мене. І до сьогодні я переконаний, що відбулася історична подія. Повертаючись до європейської сім’ї, Польща отримала шанс для розвитку і більшу безпеку. Польща скористалася цим впродовж тих 20 років. Тож у списку історичних подій вступ Польщі до ЄС я поставив би дуже високо.Як все починалося? На зламі 1989-1990 років Польща прийняла три головні рішення.Перше — ми хочемо будувати демократію. Для цього треба було написати нову Конституцію. Це також сталося за моєї участі, бо спершу я був головою Конституційної комісії Народних зборів. Коли мене обрали президентом, я вів кампанію щодо референдуму за конституцію, далі вже прийняту конституцію я підписав. Отже, мета номер один — демократія, що спирається на нову конституцію.Друге — гарантувати Польщі безпеку. Для цього ми увійшли до НАТО. Це також сталося за мого президентства у 1999 році.І третя стратегічна мета — вступ до Європейського Союзу, тобто міцно вкорінитися у спільноті демократичних європейських країн і використати всі ті економічні і торговельні можливості, які дає ця організація. І це врешті сталося у 2004 році.Ми почали цей процес дуже швидко, бо вже у 1991 році Польща підписала угоду про асоціацію з ЄС.Далі були довгі 13 років, під час яких треба було вести переговори, але передовсім реформувати польську економіку, систему правосуддя, будувати успішне місцеве самоврядування. Було багато різних і складних завдань у різних сферах, але ми могли користуватися зразками, які були у Європі, адже ми не були тут першими, був досвід інших держав.Польща використала шанс і зробила це доволі швидко, бо 13 років для такого складного процесу як вступ до ЄС не так вже й багато.І тут найважливіше, і я думаю, що це також дуже важливо для України, це розуміння того, що мета — Польща в Євросоюзі — знайшла розуміння серед більшості політичних партій — від лівих до правих. Змінювалися уряди, було їх кільканадцять, було два президенти до мене, а мета була спільною. Не було так, що приходила нова влада, і все починалося спочатку. Був понадпартійний консенсус. Таке понадпартійне порозуміння у стратегічних справах для країни, для суспільства є дуже важливим».У 2013 році український президент Янукович відмовився від писання угоди про асоціацію. Це викликало протести в суспільстві, які переросли в Революцію Гідності, а далі були окупація росією Криму і війна, яка триває досі. Польщі, на щастя, вдалося уникнути такого розвитку подій. На які компроміси мусили піти польська держава і суспільство на шляху до ЄС?«Складно говорити про компроміси. Бо Європейський союз з одного боку тримається на правилах, а з іншого — на дуже чітких регуляційних нормах. До цього треба пристосуватися. Немає такого, що приходить нова країна, і можна змінювати правила для цієї країни. Ми мусили пристосуватися — і Польща, країна, і державні структури, і економіка до дуже багатьох вимог Європейського Союзу. Загалом, коли ми вступали до ЄС, це не були контроверсійні питання для нас. Питання демократії, наприклад. Ми хотіли мати демократію. Ми хотіли мати у Польщі вільні вибори і ми їх мали. Хотіли мати правосуддя і незалежні суди, і ми це зробили. Тоді отже не було принципових розбіжностей. Вони з’явилися зараз. В останні роки, але вже через кільканадцять років нашого членства. Бо Качинський і його партія, коли виграли вибори, вирішили, що їм некомфортно в тих рамках правосуддя, що є в ЄС. На щастя, влада в Польщі змінилася, і ми повертаємося до європейських правил.Тож я вважаю, що в загальних питаннях, коли йдеться про права люди, про права жінок, про права меншостей, про недискримінацію в тому числі сексуальних меншин і тд, тут загалом тоді не було протиріч».Даруйте, але зовсім без протиріч не буває. Нова країна зі своїм досвідом, економікою, страктурами, баченнями і поглядами, приєднується до товариства інших індивідуальних країн, хоч і об’єднаних спільними правилами.«Протиріччя з’являлися в окремих питаннях особливо щодо елементів економіки. Найбільшою проблемою був аграрний сектор. Польські аграрії були дуже скептичні, оскільки побоювалися, що вступ Польщі до ЄС покаже, що польський агросектор не є конкурентоспроможним, і що польський ринок можуть затопити західні продукти. Я пригадую наші розмови під час реформаторської кампанії — аграрії були найбільшою групою, яку було важко переконувати. З роками виявилося, що все не зовсім так. По-перше, згідно із засадами ЄС аграрії отримали безпосередні доплати до земель, які вони обробляють, тобто до гектарів. Виявилося, що польські продукти не гірші від західних, особливо продукти молочні, м’ясні, консерви, овочі, фрукти, яблука, квіти — адже Польща другий після Нідерландів експротер квітів на ринок ЄС. Отже, виявилося, що Польща не приречена тут на поразку. Сьогодні, як ви знаєте, ми мало аграрні протести, трохи пов’язані з Україною і побоюванням, що буде, як Україна увійде до ЄС. Тобто, звісно, суперечки були. З сьогоднішньої перспективи часом це мало дуже кумедний характер, бо такою останньою перешкодою, коли ми вже завершували переговори на саміті в Копенгагені – премєром уряду тоді був Лєшек Міллєр — були молочні квоти. Тобто, скільки молока ті чи інші країни можуть виготовляти. В Польщі хотіли, аби ця квота була більша. Сьогодні ці квоти взагалі не діють, це немає жодного значення. А тоді вони ставили під загрозу вступ Польщі до ЄС. Тож таких суперечок було дуже багато і це забирало багато часу».І все ж Польщі вдалося ці питання залагодити, бо вже 20 років Польща в ЄС. Хоч і сьогодні чуємо, є різні настрої в країні щодо Євросоюзу.«Завдання було дуже складне. На щастя, його вдалося виконати. Польща мала дуже добрих переговорників. Це також дуже важливо — групи змінювалися, але ті переговорні групи були дуже досвідченими, вони добре говорили іноземними мовами, були дуже компетентними. І вони переконували своїх партнерів у тому, що треба знайти якесь рішення.Улюбленим словом Брюсселя, коли ми були в переговорному процесі, було «домашнє завдання». Вони казали — ви мусите зробити домашнє завдання, домашнє завдання — home work. І в якийсь момент ми вже зненавиділи цей вислів. Ми почувалися як учні в класі, коли батьки говорять про домашнє завдання, вчитель говорить про домашнє завдання, всі говорять про домашнє завдання. Вже саме тільки це словосполучення викликало роздратування.Але пригадую, я був на зустрічі в Іспанії з прем’єром Філіппе Ґонзалесом. І сказав йому, що нас вже втомило це постійне нагадування про домашнє завдання. І тоді він сказав — «подивіться на це з іншого боку трохи. Якщо ви виконаєте це домашнє завдання так, як, наприклад, ми в Іспанії, то виявиться, що вступ до ЄС дуже швидко принесе вам плоди, буде успішним. Ви дуже швидко зможете скористатися перевагами, бо все вже буде готове. Якщо ж не поспішатимете із тим завданням, намагатиметеся дурити, користуватися шпаргалками, то буде так, як з Грецією. Кошти не буде використано, а той ефект, якого можна досягти завдяки вступу в ЄС, буде втрачено.І після тієї розмови із Ґонзалесом я почав дивитися на домашнє завдання дещо спокійніше, і мушу сказати, успішно. Те, що ми до 2004 року виконали своє домашнє завдання, дало нам ефект. Виявилося, що кошти, які надходять з ЄС, можемо використати дуже в широкому масштабі – на інфраструктуру, для місцевого самоврядування, в дуже багатьох галузях».Вступ нових членів до ЄС означає на певний час дискомфорт і дискримінацію інших? Тих, хто вже в ЄС є? Адже треба виділяти кошти на нових, і дійсні члени менше їх отримують. Як це працює і чи немає тут підстав для спротиву тих, хто вже перебуває в ЄС?«Такою є політика, такий стан речей. Спершу багатші допомагають біднішим, потім бідніші стають чимраз багатшими, тож їм більше не потрібно так багато допомагати, бо вони також можуть щось внести до каси ЄС, але приходять інші. Я думаю, що це також буде аргументом, який варто використовувати, коли ми наближатимемося до вступу України до Європейського Союзу.Під час мого чергового візиту до Іспанії, тоді прем’єром був Аснар. На прес-конференції в Мадриді один дуже емоційний іспанський журналіст запитує, як я поясню іспанцям, що вони зараз не отримають гроші Європейського Союзу, а їх отримає Польща. Він був дуже цим фактом роздратований.Я кажу, «пане, я поясню це дуже просто — наша черга, тепер наша черга!».З кінця 1970-х Іспанія чудово скористалася майже до кінця 1990-х із цих фондів ЄС. Сьогодні можна побачити, які дороги в Іспанії, швидкісні залізниці, аеропорти. Це вражає. І цим треба тішитися. Але є зараз країни, які також повинні досягти цього прогресу.За 20 років це зробила Польща, це також дуже вражає. Як сильно змінилася Словаччина. Я бачу зміни, які відбуваються в нових відносно країнах, таких як Болгарія, Румунія. Я переконаний, що якщо Україна буде в Європейському Союзі, а вона буде, ці зміни також будуть помітні і швидко».Власне щодо «буде». Сьогодні ми чуємо часом голоси окремих політиків у ЄС і навіть частини громадянських суспільств, що вони не дуже раді тому, щоб Україна була в ЄС. Прем'єр Угорщини віктор Орбан заявив, що боїться того, що вся допомога дістанеться Києву. Польщу теж не всі хотіли бачити в ЄС? Яким досвідом Польщі ту