Пономарев: Мне в 2010-м приснилось, что россияне бомбят Киев, а я ищу бомбоубежище

26.04.2024, 08:44 gordonua.com

Сколько денег удалось собрать на помощь военным и в чем сейчас нуждаются украинские бойцы на передовой; почему западные страны не помогают Украине сбивать российские ракеты, как помогли Израилю, и получит ли Киев оружие от Запада; как создавалась новая песня "Темна нічка". Об этом, а также о бывших украинских артистах, поддержавших российскую агрессию против Украины, в интервью главному редактору издания "ГОРДОН" Алесе Бацман рассказал украинский певец Александр Пономарев. "ГОРДОН" публикует текстовую версию интервью.

На русском читайте позже

Я думаю, що майбутнє української армії – це швейцарська або ізраїльська система. Там в кожної людини є спорядження, зброя, вони знають, куди вони мають прийти в той чи інший момент і хто чим має займатися

– Друзі, добрий вечір. У нас сьогодні не просто інтерв’ю з Олександром Пономарьовим, а прем’єра: якщо ви дочекаєтеся і прослухаєте всю розмову, то вас буде чекати великий сюрприз. Так, Олександре?

– Так. Заспіваю вам кусочок нової пісні. Всю не заспіваю, треба вже подивитися на YouTube буде.

– Пісня – я вже послухала – шалено красива, важлива. Настільки емоційно про наших воїнів. Розкажи, що саме спонукало написати, про що ця пісня, про кого. Можливо, якісь конкретні прізвища стояли в голові, коли цю пісню писали.

– Прізвищ не стояло. Коли їздимо з Михайлом до наших військових в різні точки України, ми спілкуємося постійно. Концерт, потім спілкування, обід, розмовляємо, як справи, що потрібно, що завезти… В мене довгий час після того, як ми "Соколи" зробили… "Соколи", до речі, – пісня, яку нам і замовляли військові. Вони дуже хотіли, щоб ми заспівали саме з Михайлом у дуеті цю пісню. Один раз кажу: блін, щось у мене нічого не йде, тому що веселе, як "Горить, палає техніка ворожа", мені здається, не на часі зараз. Вони кажуть: війна зараз липка, в’язка. Але тут мені прийшла історія з піснею... Я її написав у дорозі – і якось вона відклалася вбік. Чомусь вона в мене одразу не викликала нічого. А коли я почав писати нову пісню, зрозумів, що мені з голови не виходить. Мені і Михайло, і мої друзі, які чули, коли я писав цю пісню, сказали, чому ти її зараз не робиш? І я подумав, що можливо, ця пісня зараз і потрібна. Пісня-подяка нашим воїнам, захисникам, пісня-підтримка нашим захисникам. Нагадування про те, що їх люблять, чекають і їм дуже вдячні. Я поговорив з Тарасом Тополею, з Михайлом, і ми вирішили, що запишемо її саме зараз. Зняли відеокліп за два дні у військовій частині. Ми два дні знімали – жодного цього... А тільки сказав режисер "стоп, знято", буквально через півхвилини повітряна тривога. Як так могло бути?

– Боженька беріг. Пісня називається "Темна нічка". Твої незмінні партнери: Михайло Хома, Тарас Тополя – в цій пісні також задіяні. Це пісня-подяка всім, хто захищає нас на фронті. Вона починається з того, що артилеристи заряджають снаряди, стріляють... А у нас же ситуація дуже важка зараз зі снарядами, взагалі зі зброєю. Ти постійно їздиш до хлопців, дівчат на фронт. Думаю, що вони розказують, що зараз нічого не вистачає. Буквально перед нашим інтерв’ю я дивилася інтерв’ю Володимира Зеленського. Він каже: "Чому Трипільську ТЕЦ знищили? Тому що ракет ППО не вистачило". Тобто артилеристи є, вміння є, патріотизм є, а ракет немає. Що ти чуєш від воїнів на фронті, як ти сам на цю ситуацію дивишся?

– Я вірю в те, що розум і досвід спрацюють у наших американських та європейських партнерів... Якщо мені приходить, що "нічка заряджає – снаряд полетів", значить, снаряди будуть. Не переживайте. Жарти жартами, але це важке питання. Це питання нашого виживання, виживання країни. Якщо нам не буде чим боронитися, це інша зовсім ситуація. Я впевнений, що все рівно будуть боронитися, але ви розумієте, про що я. І я вірю, що розум буде домінувати. І мудрість.

– Я пам’ятаю інтерв’ю з Дмитром Гордоном, де ти розказав, що у 2010 році тобі наснився сон про те, що Росія нападає на Україну. Так і сталося. Чи наснилося вже тобі, коли і як закінчиться війна?

– Нє, мені тільки цей сон приснився. Мені снилося, що вони бомблять Київ, що я шукаю, де сховатися. Наступна частина сну – я вже не шукав бомбосховищ, усе було добре. Не знаю, як це трактувати. Я не Нострадамус... Казали раніше: дурне спить – дурне сниться. Якщо б я промовчав тоді, то це одне питання. Я, крім того, що настільки він був реальний, що написав пісню "Заспіваєм пісню за Україну" і купив тушонку… Я про це сказав усім друзям. Вони з мене так само сміялися, як ви. Вони казали: "Про що ти говориш? Росіяни, наші брати, як вони на нас будуть нападати?"

Post udostępniony przez Пономарьов Олександр (@ponomaryovoleksandr)

– Ще один важливий меседж, який лунає в пісні "Темна нічка", що воїнів чекають вдома. Буквально днями був проголосований закон про мобілізацію, де немає норми про демобілізацію, і чекають тепер вже окремого закону. Не зрозуміло поки що, коли він буде. Як на це реагують на фронті?

– Втомилися хлопці, це ясно. Взагалі за натівськими стандартами півроку на передовій або у зоні бойових дій – це дуже велика нагрузка, треба міняти цих людей. Я не знаю, як це робити. Треба всім включатися, всім треба розуміти, що ми маємо працювати, щоб хлопцям і дівчатам було легше. З демобілізацією – не знаю. Якщо зараз демобілізуються люди, які вже були два роки на фронті, то не знаю, хто залишиться і хто їх замінить.

– Хто має такий досвід…

– Це важливо, тому що має бути ефективність... Кожна людина має робити те, що вона може робити ефективно. Якщо так у нас буде по всій країні, то я упевнений в перемозі… Якщо ти можеш бути снайпером, ти маєш бути снайпером; якщо ти можеш бути артилеристом, ти маєш бути артилеристом; якщо ти маєш бути льотчиком і в тебе це виходить найкраще... Це таланти. Один краще літає дронами, другий краще штурмує. Ми спілкуємося з різними людьми. Мені здається, що коли це розставлено... Я думаю, що майбутнє української армії – це швейцарська або ізраїльська система. Там в кожної людини є спорядження, зброя, вони знають, куди вони мають прийти в той чи інший момент і хто чим має займатися. У нашій армії так має бути, мені здається.

– Коли ви приїздите до хлопців на фронт, про що вони питають? Які пісні замовляють?

– Говорять, що втомилися. "Ми готові, але дуже втомилися". Я не знаю, що в тій ситуації треба робити, як правильно. Тільки вірю, що Боженька має вправити. Зброя частково є, мінімальна. Але це не те, що нам потрібно, щоб не губити життя наших хлопців і дівчат. Потрібно більше тої зброї – це факт. Я думаю, що вся країна зараз про це думає.

– Коли днями Іран запустив сотні ракет та дронів по Ізраїлю і повітряні сили Великобританії, Америка включилася – збили всі до одної ракети і дрони… Коли ти це все бачив, які в тебе думки виникали?

– Наприклад, перше питання: чому Польща, Румунія не перекриває західні українські міста? Перекрити 100-200 кілометрів – скільки вони можуть дістати. Чому це не можна зробити? Це б звільнило частину протиповітряної оборони, щоб її поставити ближче до центру або ближче до тих місць, де вона зараз конче потрібна: Харків, Одеса, Кривий Ріг, Дніпро. Я вже не кажу про те, що мають вилітати літаки. Я вже не кажу про те, щоб вони закрили небо над Україною. Це оборонна історія, не атакуюча історія. Це, як на мене, трошки подвійні стандарти.

– Від сумного до веселого.

– Що замовляють хлопці частіше? Зараз це "Горить-палає і на землі, в повітрі і на морі". Те, що підіймає дух. Я бачу їх очі, коли ми приїжджаємо до того, як вони приходять на виступ, і після того. Це зовсім різні люди. Півтори години з людьми роблять чудеса, і вони нам про це говорять.

Мрію, щоб в Україні з’явилася і стабілізувалася зосередженість, коли ми в одне сплилися, як було на початку повномасштабного вторгнення. Якщо б у нас так було весь час, то, думаю, війна б набагато швидше завершилася

– А були ситуації, коли приїхав, почали і – бац! – обстріл?

– Ні, просто призупиняли концерт, сиділи в сховищі. В Харкові взагалі цікаво. Питаємося: "Де у вас бомбосховище?" Кажуть: "У нас спочатку прилітає – потім сирена. Тому просто співайте" (сміється).

– Коли чуєш про можливий новий наступ на Харків… Слов’янськ під загрозою… Вони готуються, і наше керівництво військово-політичне каже про це постійно.

– Я читаю інколи блогерів харківських, які кажуть: "Тепер ви вже не маєте права нас називати сєпарами". Харків для мене із самого початку війни – це місто-герой, яке тримається... У Харкові ми зібрали за одну благодійну вечерю $103 тисячі. Рекорд тримався десь півроку. Потім ми в Кам’янці зібрали 200, і у Львові – 370.

– Клас.

– Я розумію, що це потрібно. У кожному місті, де ми проводимо такі вечері, обов’язково приходять представники частин, яким буде надана допомога. Командир частини все бачать: скільки грошей зібрано – і зразу розуміють, що вони можуть собі придбати, що їм потрібно.

– Ви з початку війни збираєте шалені кошти на ЗСУ…

– Це не зовсім наші кошти. Ми їх акумулюємо і збираємо. Ми продаємо лоти або просимо, щоб вони придбали транспорт або щось інше... Різні є механізми: ми працювали і за кордоном, і в Україні...

– Але у вас є гонорар? Ви ж могли його собі залишити...

– Там про гонорари не йдеться – ми самі організуємо це. Справа не про гонорари – коли приїжджаєш, фактично вся затратна частина – те, що, умовно кажучи, продаються квитки на виступ, благодійну вечерю – це все йде на затрати ресторану, звук, світло, переїзд і так далі. Проживання...

– Ви ж рахували, напевне, скільки всього за цей час ви зібрали і передали коштів?

– Багато. Як казала одна людина (не буду називати ім’я): "Як невелика натівська країна".

– Приблизно скільки?

– Вже за 150 мільйонів гривень.

– За це вам велика повага.

– Ані я, ані Міша... Я точно не їздив стільки, скільки я проїхав за цей час на машині або автобусом, або літаком. Літаком легше. А ось машиною я стільки не проїжджав, скільки я проїхав за ці два роки.

– А ще дороги є гарні, а є – ой!

– Так. Стільки не їздив. Але зараз війна – і ми маємо робити. Ми маємо бути корисними. Якщо ми відчуваємо, що корисні, – ми це робимо. Якщо ми будемо корисними ще десь, ми будемо робити там, де ми