"...років сорок тому" - Євген Якунов
Натрапив на вірш талановитого українського поета Леоніда Кисельова, і чотири останні рядки його відбилися в пам’яті назавжди.Не було в них якогось гучного виклику світові, не було чітко вираженого наративу. Навпаки, символ і думка, в тих рядках закладені, були якимись невловимими, незбагненними, щосекунди іншими. А звучали ці рядки так:“Скудное утро и два силуэта,Неразделимых, как грех и расплата,Красная лавра на фоне рассветаЧерная лавра на фоне заката.»Вразила змальована поетом картинка. Адже саме так бачить Печерську лавру житель київського Лівобережжя — червону у світлі сонця, що сходить, і чорну на багряному дискові згасаючого світила.Усі ми дивилися на це ледь не щодня. Але символ, як знак від Бога помітив лише поет.Читач сам може домислити: про що ці рядки. Скласти власний пазл із мозаїки запропонованих поетом символів: чорного й червоного кольорів, церковних бань Лаври, скудного світанку і заходу сонця, гріха й розплати. Підкріпити ним власні переконання і наративи нової епохи. А вірш був написаний в середині 60-х минулого століття.Ці чотири рядки багато разів спливали в пам’яті. І із здивуванням помічав, що з прожитими роками сенс їх змінювався, асоціації множилися, загадкова пророчість наростала. Утім, вони так і лишилися не розшифрованими до кінця, так і живуть у мені таїною... Отак я, власне, і кваліфікую справжню поезію...Вона - це завжди нескінченна багатозначність, множинність конотацій, метафор, асоціацій, алюзій, ремінісценцій і прихованих цитат.Це - майже маніакальне прагнення уникнути однозначності, публіцистичної прямолінійності, яка часто досягається використанням заяложених штампів, ярликів і “правильних” гасел.. Лобова подача в віршованій формі якихось ідей, закликів, звинувачень, проклять чи обожнювання - то не поезія. То - римована риторика, часто - пропаганда, чи просто зойк неосвіченої душі...Поезія не називає речі своїми іменами, бо імена речам вигадали люди на свій недолугий смак. І лише поетові відомі всі істинні, потаємні імена речей.Політика має бути однозначною. Мораль має бути однозначною. Поезія — ні! Один лише рядок справжньої поезії приховує в собі стільки значень, що вистачить на всіх — кожному по його смаках, освіті, світогляду, переконаннях і принципах. І кожному — на всі епохи.Принаймні, так мені видається.... Фейсбучани часто бідкаються: чому з пісні “Червона калина” майже завжди співають лише перший куплет? Я скажу, чому: бо він — поезія. А всі наступні — ні.
- Последние
- Популярные
Новости по дням
3 мая 2024
