Наш веб-сайт использует файлы cookie, чтобы предоставить вам возможность просматривать релевантную информацию. Прежде чем продолжить использование нашего веб-сайта, вы соглашаетесь и принимаете нашу политику использования файлов cookie и конфиденциальность.

Як жили коти, яких готували до муміфікації у Давньому Єгипті: що показало дослідження

newsyou.info

Як жили коти, яких готували до муміфікації у Давньому Єгипті: що показало дослідження

Дослідники з Бельгії та Італії вивчили 131 котячий череп із давньоєгипетських мумій. Понад століття ці зразки зберігалися у віденській музейній колекції. На більшості з них виявили ознаки захворювань, а на деяких сліди травм від укусів і ударів.

Черепи походять із поховань у Бені-Хасані на березі Нілу, а до музею у Відні вони потрапили ще в XIX столітті. У 1883 році Віденський музей природознавства придбав мумії за 800 флоринів у брата покійного зоолога Людвіга Єйтелеса, який зібрав колекцію. На Бені-Хасан як місце походження решток указують листи торговця Фрідріха Моока, що зберігаються в музейному архіві.

За словами авторів, зібрання досі залишалося невідомим науковцям і є найбільшою музейною колекцією єгипетських котячих черепів із задокументованим походженням. Саме вона допомогла дослідникам з’ясувати, в яких умовах давні єгиптяни утримували котів, призначених для жертвопринесення.

Сім черепів належали очеретяним котам, дикому виду, більшому за свійського кота. Довжина решти зразків становила від 77 до 132 міліметрів, і більшість із них належала свійським котам, хоча деякі могли походити від африканських диких котів або гібридів. Серед 131 тварини було 113 дорослих, сім особин, які наближалися до дорослого віку, та 11 молодих котів. Рентгенівські дослідження мумій з інших колекцій показали, що там переважали молоді тварини, а частка дорослих котів становила менш як 23%. Автори пояснюють високу частку дорослих особин у віденській колекції тим, що зоологи того часу віддавали перевагу дорослим зразкам.

Принаймні одне порушення здоров’я виявили на 81 черепі, або на 62% зразків. У 26 тварин були захворювання ясен, 24 втратили зуби, а у 22 виявили зубний камінь. Такі проблеми траплялися приблизно так само часто або рідше, ніж у сучасних здичавілих котів. На 35 черепах помітили дрібні заглиблення, ще на восьми шорсткі ділянки кістки. Дослідники припускають, що в тісних приміщеннях у котів могли виникати шкірні інфекції, а розчісування уражених місць могло спричинити зміни в кістках.

На дні очниць 19 черепів виявили невеликі отвори. У людей подібні зміни пов’язують з анемією, але встановити їхню причину в котів поки не вдалося, оскільки від тварин збереглися лише черепи.

Сліди травм виявили на 14 черепах, або на 11% зразків. Вісім із них мали проколи від укусів у сутичках між котами, і у трьох випадках ці ушкодження загоїлися. Інших ушкоджень, за висновком дослідників, тваринам завдали люди. Сліди рубаних ран вказують на гостре металеве знаряддя, а переломи та вм’ятини могли виникнути від ударів тупим предметом, імовірно, товстою дерев’яною палицею. Двоє котів загинули від ран, а троє або четверо пережили удари по голові. Автори припускають, що в окремих випадках люди били котів, щоб покарати їх або розборонити під час бійки. Смертельних ударів, за оцінкою дослідників, завдали навмисно.

У шістьох із семи очеретяних котів виявили патологічні зміни, подібні до тих, які спостерігали у свійських тварин. На думку авторів, це свідчить, що котів обох видів утримували разом, імовірно в тісних приміщеннях, де тварини зазнавали стресу.

Радіовуглецеве датування провели для дев’яти черепів. Вісім із них датували 380–40 роками до н. е., цей проміжок охоплює кінець Пізнього періоду й добу Птолемеїв. Ще один кіт жив приблизно у 980–820 роках до н. е., у Третій перехідний період. Письмових згадок про котячі мумії в Бені-Хасані в цей час дослідники не знають. Якщо череп справді походить із цього некрополя, муміфікувати котів там почали раніше, ніж вважали. Автори також допускають, що зразок міг походити з Бубастіса.

Хімічний аналіз провели для чотирьох очеретяних і 12 свійських котів. Показник ізотопного складу вуглецю становив −16,7 в очеретяних котів і −18,5 у свійських. Така різниця узгоджується з тим, що очеретяні коти на початку життя мешкали біля річок або у водно-болотних угіддях. Перебування в неволі було надто коротким, щоб стерти цей хімічний слід, тож дослідники дійшли висновку, що очеретяних котів виловлювали в дикій природі.

Джерело: zn.ua

  • Последние
Больше новостей

Новости по дням

Сегодня,
12 ноября 2026

Новости по теме

Больше новостей