Новости дня

Жан-Крістоф Боніс: «Українці — мої брати і сестри»

viva.ua

Жан-Крістоф Боніс: «Українці — мої брати і сестри»

Тонни гуманітарної допомоги, сотні евакуаційних автобусів, 3D-містечка для тисяч внутрішніх переселенців, незліченна кількість можливостей бути в безпеці та почати нове нормальне життя для українців, котрі полишили рідні домівки через війну. І безмежна любов та повага. Так французький підприємець, інвестор, tech-інфлюенсер, коуч з інновацій і футурист, захоплений Україною, підтримує українців у час війни.

Жан-Крістоф Боніс був в Україні, коли почалося російське вторгнення. І він досі залишається тут зі своєю командою, щоб допомагати українцям. Team4UA — це технологічно оснащена координаційна група з гуманітарної підтримки, що забезпечує переміщення біженців і допомагає в організації доставки необхідних товарів, продуктів харчування та медикаментів усередину України.

Жан-Крістоф закохався в Україну з першого свого візиту сюди ще двадцять років тому. І він вірить, що Україна обов’язково виборе мир, а українці постануть як Креативна нація у світовій спільноті. Ми обговорювали із французьким футуристом, скільки часу на це може знадобитись, поки він працював у своєму офісі у Львові.

— Team4UA застосовує інноваційні методи та рішення, властиві стартапам, для налагодження сталого потоку поставок і допомоги між Україною та Європейським Союзом. Якими є основні цілі вашого проєкту?

Я дуже часто бував в Україні за останні двадцять років. На початку війни я просто допомагав друзям і стартапам в Україні. Але дуже скоро я збагнув гостру необхідність у координації. Тож я створив Фонд Team for Humanity («Команда для людства»), у рамках якого функціонує проєкт, присвячений саме Україні, – Team4UA.

Team4UA працює вже майже три місяці, зосередившись переважно на кількох програмах. Перша стосується надання гуманітарної допомоги – медикаментів, продуктів харчування, засобів гігієни – Україні всіма доступними каналами. Один з них — моя особиста мережа контактів. Вдаючись до наземних логістичних схем, нам надсилають палети з різним товаром з усього світу, і наша функція полягає в тому, щоб гуманітарна допомога була доставлена на відстань останніх кілометрів до пункту призначення нашим партнерам в Україні.

Друга програма Team4UA реалізується спільно з Агенціями ООН і має на меті задовольнити базові потреби населення в Україні через закордонні ресурси та забезпечити оптимальну ефективність логістики. Ми вже перевезли чотири тисячі тонн товарів від початку війни. І, сподіваюся, незабаром зможемо доставляти понад дві тисячі тонн товарів на тиждень всією Україною і, насамперед, звісно, у такі міста, як Миколаїв, Харків, Дніпро та інші, де потреби є життєво важливими та критично гострими.

Крім цього, ми запустили кілька фокусних програм підтримки. Спільно з місцевою владою міста Львова ми піклуємось про жінок і дітей – вимушених переселенців. Розпочали програму для жінок, котрі зазнали насильства під час окупації, спрямовану на надання як необхідної медичної допомоги, так і юридичного супроводу. Ми створили Інформаційний центр у Львові, щоб надавати достовірну інформацію біженцям і внутрішньо переміщеним особам, з одного боку, а також волонтерським і громадським організаціям, з іншого, щоб мати можливість долучити і зконтактувати всіх.

А зараз ми запускаємо нову програму, в якій дуже зацікавлені. Фактично, Львову бракує нового житла для розміщення сімдесяти тисяч внутрішніх переселенців. Але ідеться не про притулки чи щось подібне. Ми розпочали 3D-друк помешкань для забудови колективних поселень у межах міста Львова і на його околицях для тих, кого війна позбавила власного житла, за фінансування міжнародних донорів. І всім цим керує моя команда і я особисто.

— Чи можете ви розкрити деталі цього проєкту? Якими будуть ці 3D-містечка?

Це один із проєктів мого фонду, який ми назвали Нive («Вулик»). Чому вулик? Бо власне концепцію ми запозичили у бджіл: вони створюють потужну об’єднану спільноту. Нам потрібно приблизно десять тисяч будинків для людей, котрі приїхали зі Сходу та Півдня України. Будьмо серйозними, притулки, де в одній кімнаті на десяти квадратних метрах живе п’ятеро людей, переважно жінок з дітьми, не призначені для тривалого проживання. Використовуючи свої особисті контакти по всьому світу, я запустив проєкт Hive лише з однією метою – використати тривимірний друк для будівництва селищ, придатних для нормального життя в довгостроковій перспективі. Залучаючи сучасні інновації та Hi-Тech, я хочу об’єднати людей у громади і надати їм дуже швидкі рішення щодо гідного житла, відповідної освіти для дітей та можливості відкрити малий бізнес за допомогою мікрокредитування чи коучингу для жінок, як це було зроблено в Індії та Бангладеш. Я хочу, щоб у таких поселеннях постали сучасні коворкінги, у яких будуть доступними технології, інтернет і програмне забезпечення для стартапів, які захочуть тут працювати. Я прагну об’єднати людей, котрі живуть на Сході та Заході, у спільне ком’юніті, в якому вони посилюватимуть один одного. Питання тільки в тому, щоб об’єднати людей і забезпечити координацію, організацію та керівництво, необхідні для підтримки зв’язку. І в цьому полягає місія проєкту Hive. І моя робота.

Чому я це роблю? Звичайно, по-перше, я хочу знайти рішення проблеми з житлом для тих сімдесяти тисяч людей, яких війна позбавила домівок. Але, по-друге, хочу продемонструвати світові, що в Україні ми можемо запропонувати швидкі й ефективні технології будівництва, способи адаптації в найгірших умовах. Тепер до нашої команди приєдналися найкращі інженери, і ми працюємо разом. Це моє бачення того, як високі технології відповідають на сучасні гуманітарні виклики, щоб за нагальних потреб людства ми мали можливість знайти термінові рішення, які при цьому будуть релевантними для тривалого періоду часу, можливо, десяти-п’ятнадцяти років.

— Сподіваюсь, люди, котрі втратили рідни домівки через війну, незабаром матимуть гідне житло в таких містечках, де створять міцні громади, щоб повернутися до нормального життя в мирній Україні…

І це також надасть нам змогу показати, у який спосіб ми можемо швидко відбудувати країну, коли прийде час.

— Це також був би спосіб продемонструвати, як людство має використовувати інновації та сучасні технології – щоб створювати нові можливості та будувати краще життя, а не руйнувати і знищувати…

Саме це і є метою мого Фонду Team for Humanity.

— Чи легко вам було знайти в Європі волонтерів, готових допомагати українцям?

Правду кажучи, усім гуманітарним ініціативам бракувало координаційного лідерства від самого початку війни. Багато людей бажали допомогти, але не знали як. І єдине, що я мусив тоді робити, то це просто вказувати: ви робіть це, а ви – те; і якщо ви хочете вирушити з колоною допомоги, вам потрібно зібрати те, те і те і доставити туди.

Щойно ви почнете таку координацію, ви знайдете чимало бажаючих допомогти. Зараз хвиля волонтерства дещо вщухає порівняно з першими днями війни. Я заснував Фонд у Польщі, щоб оптимізувати операційні процеси в Європі, і в моїй команді нині понад тисяча людей, які працюють між Україною та Польщею. Міжнародне прагнення бути корисними Україні величезне. У нас є волонтери з Південної Америки, з Азії, зі Штатів, з Канади, котрі дістались Польщі літаком за власний кошт, щоб хоча б пару тижнів попрацювати у нашій команді й допомогти у створеному мною Фонді.

— Team4UA підтримує українців від 4 березня 2022 року. Вам вдалося поєднати завзятість волонтерів і щирість донорів із потребами українців, встановити взаємодію з лідерами, місцевою владою та громадами як в Україні, так і в Європі. Чи можете ви поділитись з нами історіями з досвіду роботи Фонду, які найбільше вразили вас за ці три місяці?

Ми безпосередньо спрямували сотні автобусів з біженцями від Варшави до різних куточків Європи. І всі ці пункти призначення були заздалегідь узгоджені з місцевою владою. Жодної людини ми не відправили у невідомість: ми завжди попередньо знаходимо рішення щодо житла, а часом – і щодо працевлаштування. Напряму ми допомогли приблизно десятьом тисяч людей. Але через звернення до Інформаційного центру, підтримку з переїздом, евакуацією та подальшим розселенням ми охопили понад сотню тисяч людей. Це дуже важливо: сотні тисяч українських родин вже отримали допомогу завдяки програмам, що ми запустили. У вимірах поставок продуктів харчування, приміром, ми доставили в Україну десять мільйонів порцій. І ця історія чудова.

На жаль, через війну часто постають проблеми з доставкою. Я маю купу прикладів того, як неурядові організації, наші бізнес-партнери, волонтери або учасники мого проєкту використовували неймовірно зухвалі способи транспортування лише для того, щоб виконати роботу. Одна людина з моєї команди на човнах доставляла тонни вантажів Дніпром. Відправляючи автобуси для евакуації мирних жителів з Харкова, ми вщент пакуємо їх харчами, памперсами для немовлят, ліками тощо – щоб не йшли порожніми.

Я думаю, що ми вже перевезли тисячі конвоїв гуманітарної допомоги – переважно дуже вдалих, але не завжди. Іноді люди мають так багато доброї волі допомагати, що не зважають на реалії. Так, один фермер надіслав мені тонну помідорів. Що я мав з ними робити? Але водночас до нас приходять вантажівки з цукром і картоплею від фермерів із Франції та Іспанії. Це дивовижний збіг ініціативи від населення та урядів: важливо розуміти, що допомога надходить не тільки від приватних персон, а й від цілих країн.

— Досі важко повірити, що в центрі Європи кипить війна. На вашу думку, напад росії був передбачуваним чи став свого роду Чорним лебедем? Після стількох років повторювання «Ніколи знову!» це насправді відбувається зараз

...

Коли почалась війна, я був у Києві. Звісно, ми не очікували посеред ночі почути звук ракет у небі. Ми знали, що щось відбувається, але ніхто не очікував війни, ніхто не міг подумати, що це може статися.

До чого це веде? Ідеться не про протистояння двох країн за територію. Ідеться про розпад старих і формування нових блоків на геополітичній карті, а територією війни, на жаль, є Україна.

Насправді, для тих, хто добре знає цю країну, сьогодні існує дві України. Тут, у Львові, та й у Києві, сирени лунають

  • Последние
Больше новостей

Новости по дням

Сегодня,
3 июля 2022