Наш веб-сайт использует файлы cookie, чтобы предоставить вам возможность просматривать релевантную информацию. Прежде чем продолжить использование нашего веб-сайта, вы соглашаетесь и принимаете нашу политику использования файлов cookie и конфиденциальность.
Під час війни кожен намагається наближати нашу перемогу на своєму місці. У тому числі на культурному фронті у широкому значенні цього слова. Бо найбільш цікаві культурні події та явища створюються на перетині багатьох галузей – мистецтва, історії, документалістики, менеджменту, комунікацій.
Зустріч з одним із одним із майстрів перетину – арт-менеджером, керівником етно-фольклорного гурту «BarabanZa», директором Музею історії музичних інструментів, громадським активістом Денисом Васильєвим відбулася у Центрі журналістської солідарності.
Перелік посад та фахових досягнень пана Дениса вражає як довжиною:), так і насиченістю й різноманітністю реалізованих проєктів. Ця розмаїтість та успішність має корінням жагу до всебічного осягнення світу й бажання говорити з ним однією мовою. У багатьох сненсах, починаючи з прямого.
Ще в юності у гімназії № 11 Денис вивчав англійську, німецьку і латину. Проте до Запорізького університету вступив на факультет менеджменту, а пізніше здобув ще й диплом краєзнавця. А в лютому 2003 року Денис створив організацію під назвою “Центр розвитку бізнес-технологій та культури” – тоді комусь таке поєднання видавалося дивним. Але 20 років потому це переплетіння й синергія різних сфер стали мейнстрімом у світі.
Зустріч з барабанами, які є однією візитівок пана Дениса, відбулася випадково на початку 2000-х. Тоді Денис Васильєв, отримавши першу зарплатню, побачив, як до музичного відділу універмагу «Україна» привезли ці інструменти. І купив собі перший барабан.
Допитливість (як ритми працюють і впливають на людину) переросла у закоханість у мистецтво перкусії, і вже більше 10 років музичний гурт BarabanZa є одним із найцікавіших команд у культурному просторі Запоріжжя й України.У майстерні
Логічним продовженням його діяльності стало відкриття Музею історії музичних інструментів та школи, у якій набули навичок барабанного мистецтва більше 1000 запоріжців. А останні два роки Денис Васильєв опікується ще одним непересічним культурним закладом – міським крафтовим «Музеєм феноменальної сили”.
Повномасштабне вторгнення не стало приводом згорнути усі ці види діяльності. Навпаки.
Пам’ятник Жаботинському захищений від осколків“Ми долучилися до волонтерського руху та стали на захист культурної спадщини міста, – розповідає пан Денис. – Рятували пам’ятки та музеї, підтримували музикою людей у бомбосховищах та солдат у військових шпиталях, організували та провели концерти українських музикантів для волонтерів, військових та провели акцію “Культурна оборона” міста”.
Від початку пана Дениса не полишала думка, що документувати жахіття війни можна і треба не лише візуально. Акустичні свідчення є так само, а подекуди й більш вражаючими.
“У нас є досить потужна апаратура для звукозапису, і я вирішим фіксувати звуки прильотів, сирен, вибухів, будинків, що руйнуються ракетами, руху техніки тощо. Аби майбутні режисери, куратори мистецьких проєктів мали натуральний матеріал для роботи. Так народився проєкт «Звуки війни». Він є у вільному доступі. Його фрагменти вже використовувалися при організації фотовиставок у Німеччині та Великобританії.
Також кілька місяців тому до мене звернулися музиканти з Чернігова, які готували джазовий міні-альбом «Музика в облозі», присвячений подіям березневої облоги міста Чернігова. Вони просили дозволу використати записані звуки воєнної реальності. Звичайно, я такий дозвіл надав”, – розповідає Денис Васильєв.
Наприкінці минулої весни пан Денис з дружиною Наталією долучилися до міжнародного проєкту TRACKS («Колії»), який базується на ідеї потягів як простору для спільної роботи та місця зустрічі. Проєкт існує з 2021 року, але після 24 лютого 2022 року він набув нових сенсів.На проєкті митці українські та європейські митці об’єднувалися в пари та співпрацювали над твором мистецтва, який міг бути присвячений історіям людства, зв’язків, відмінностей, подібностей, війни, миру, жертовності, сенсів.
“Наш формат участі був Інтернет-колаборацією з німецькою співачкою Петрою Нахтмановою. Ми виконували українську народну хороводну пісню «Подоляночка» на фоні залізничних вокзалів, колій, потягів…
Потяги ходять по коліях по всьому світу і зближують нас. За час повномасштабної війни залізничні вокзали стали точкою відліку для вимушеної подорожі мільйонів українських сімей у невідоме майбутнє. А залізничні колії, як і багато кілометрів сталевих ниток, уявно з’єднують наші села, міста, Україну і Європу”, – пояснив ідею твору Денис Васильєв.
Свою частину Денис та Наталія Васильєви зафільмували біля залізничного вокзалу «Запоріжжя-2», який ворог потужно обстріляв у березні минулого року. Вибух російської ракети пошкодив старий вокзальний будинок, де 100 років тому зупинялася Леся Українка.
“Ми одразу відчули, що повинні поділитися своєю історією і відтворити її для світу”, – ділиться Денис Васильєв.Петра НахтмановаДругою учасницею тандему стала сучасна виконавиця Петра Нахтманова, колега Дениса та Наталії по фільму “Саз – запорука довіри”, який було презентовано у Запоріжжі у 2021 року. Тепер музиканти разом працювали над «Подоляночкою». “Пані Петра – виконавиця, яка може передати настрій та емоції через пісню, яку всі зрозуміють без субтитрів і перекладу”.
З літа минулого року Денис Васильєв з колегами по музичній та музейній справі займається не лише культурною обороною, а й культурним наступом. Спільно з запорізьким телеканалом МТМ вони створили серію документальних фільмів про видатних спортсменів міста “Запорізька Сила”. В середині лютого нинішнього року вони презентували її викладачам навчальних закладів всіх форм і ступенів у міському крафтовому Музеї Феноменальної Сили.
“Ми маємо багато спільної роботи в майбутньому і продовжуємо працювати разом. Сподіваємось, що наша наступна робоча зустріч відбудеться незабаром, і на ній ми зможемо обговорити перші результати інтеграції відеодокументального матеріалу в навчальний процес. Для подальших зйомок нашій творчій команді дуже важливо дізнатись від колег, як учні та студенти сприймають фільми”.
А ще з минулої осені у Запоріжжі працює дискусійний клуб, на засіданнях якого відбуваються обговорення культурної реінтеграції деокупованих територій.
“Як інтегрувати різні покоління українців, вихованих на окупованих територіях, до загальнонаціонального дискурсу? Як достукатися достукатися до поколінь Z/X/Y, які виросли під окупацією? Чи є мова ключем до порозуміння, чи перешкодою? До обговорення цих питань долучаються менеджери культури з усієї України та з-за кордону”.
Дискусійний клуб проходить в рамках Лабораторії культурної трансформації — серії практичних освітніх та нетворкінгових заходів, націлених на підтримку українських культурних менеджерів, представників громадського сектору та культурних діячів поза великими містами та регіональними центрами під час війни. Лабораторія культурної трансформації реалізується Goethe-Institut в Україні у партнерстві з Міністерством культури та інформаційної політики України та фінансується ЄС за програмою House of Europe. До цієї ініціативи Денис Васильєв долучився, бо багато років співпрацює з обома згаданими європейськими фундаціями у якості тренера та розробника навчальних програм.
“Мистецтво є вираженням демократичних цінностей, а також сприяє індивідуальній відповідальності за розвиток суспільства. Воно також розповідає історії та допомагає нам краще зрозуміти один одного. Оскільки Україна безповоротно рухається до демократичних цінностей свободи, ми вважаємо, що відповіді митців та менеджерів культури на нинішній хаос, що показують шляхи до кращого майбутнього, є неоціненними”, – вважає Денис Васильєв.
Долучайтеся!
Ганна ЧУПРИнА, фото авторки та з Facebool-сторінки Дениса Васильєва
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
