Наш веб-сайт использует файлы cookie, чтобы предоставить вам возможность просматривать релевантную информацию. Прежде чем продолжить использование нашего веб-сайта, вы соглашаетесь и принимаете нашу политику использования файлов cookie и конфиденциальность.
Просто під носом у чужинців, часто під обстрілами, вивозили по Київському водосховищу жінок та дітей у більш безпечні місця. Так евакуювали зо дві тисячі людей із кількох сіл, а ще забезпечували людей, які лишались в окупації, продуктами, йдеться в ТСН.
Тетяна бавить свого місячного сина Андрійка на подвір’ї власного дому. Лиш два тижні, як вона повернулась із пологового в уже звільнене українське село і досі не може повірити, що тут нарешті тихо. «Ми приїхали на Великдень і вийшли на вулицю, а тут спалах. Це просто аномальна гроза була, а нам здалося, що знов почалась війна», - пригадує жінка.
Місяць перед пологами жінка зі старшим сином провела в окупації. І чим довше вона тривала, тим страшніше їй було за життя ще не народженої дитини. Адже Тетяна знала, без допомоги лікарів народити не в силах. «Всі розуміли, мені тут ніхто не допоможе. Сама я народжувати не могла, у мене на те були протипоказання. Навколо блокпости окупантів, які геть не пропускали місцевих ще й розстрілювали цивільні авто», - каже жінка.
Але чекати на звільнення села у Тетяни часу не було, переймалась за життя дитини. Тож разом із сусідами вирішили «йти» на велику землю по воді.
До берегів столиці тут плисти хвилин сорок. Та коли на воді лід, а над головою кружляють ворожі гвинтокрили, дорога здавалась вічністю. Тетяна переживала не лише за себе та немовля, а й за старшого сина, якого лишила в окупованому селі. Та все ж сіла у човен Анатолія, бо знала, чоловік пів життя рибалка і знає тут кожну заводь.
І їм вдалося, вони зійшли на київській землі, а на березі їх чекали волонтери. Тетяну відправили у пологовий, а човен повністю завантажили провізією, особливо мукою, бо хліба в селі вже давно не бачили.
«Там було жито і ми набирали в мішки, там мололи все і перемішували з пшеничною мукою, щоб роздати людям. Вперше ми роздали кожному по пів кіло муки», - розповідає рибалка.
Тоді ж зрозуміли, такі евакуаційні рейси по київському водосховищу справжній порятунок для окупованого села. Згодом вже по кілька човнів відправляли на Київ, вивозили тих, хто виїхав зі столиці аби сховатись від війни. Приходили люди і з сусідніх сіл. У дні коли море штормило і йти на Київ було не можливо, рибалки потроху почали виходити на промисел. І годували чи не все село. «Сітками ловили рибу. Потім вивозили до магазинів і роздавали людям. Людям по пару кілограм вистачало для прожитку», - кажуть рибалки.
Молода мама Тетяна, яка й стала першопроходицею евакуаційного маршруту не припиняє дякувати своєму рятівнику. Він у їхній родині тепер частий гість, а скоро стануть родичами, чоловік погодився стати хрещеним для новонародженого хлопчика.
Читайте також:
Танкісти на Луганщині зупиняють наступи ворогів і часто самі опиняються під вогнем
У селі на Чернігівщині росіяни поруйнували всі будинки, місцевим зовсім немає де і на що жити
На Київщині заарештували колаборанта, якого окупанти призначили "мером" Димера і сусідніх сіл
